«Ти ж лишень пиши мені листи, чуєш?!» – гукала мама навздогін, коли ми з Галею були вже однією ногою в літаку. Отак і розпочиналася моя африканська писанина. Перший рік нашої місіонерської служби в Уганді описано тут, під обкладинкою. Але це не просто книга. Вона живе, дихає й розповідає сама про себе. З її сторінок на вас дивляться мільйони крихітних ґудзиків-оченят, голодних до їжі та любові. Невеличкий стос листів розповість про уривки життів, дива і неймовірні пригоди та допоможе торкнутися душею до простягнутих долоньок маленьких мешканців великої Африки. Тож гайда у подорож красивими просторами й захаращеними вуличками. І не лякайтеся, якщо котресь із чоколядних дітлахів вигулькне з-за рогу та вчепиться за руку. Просто їм теж цікаво! Ну що, ви готові?!

Із передмови «Щоденник маленьких кроків Кожна велика історія починається з маленької мрії. Велика історія Ані почалася з її крихітної – і крихкої, спершу зовсім несміливої мрії про далеку землю, де страждання й незіпсута велич переплетені так тісно, що аж нестерпно стає про це думати.